Пасовища: розорювати не можна зберегти

«Ключ до вирішення сучасних проблем — наші традиції». Село Острівне (Бабата).

   Розорювання земель сільськогосподарського призначення є проблемою. Науковці кажуть, що частка рілля у степовій зоні не повинна перевищувати 40-50%. Цей показник в Одеській області вже досяг 70% і продовжує збільшуватись. Чому? Проста математика: держава та громадяни отримують більші разові надходження від ділянки, яку засіяно пшеницею чи соняшником, ніж від пасовища чи заказника. 

   Ми зустрілися з сільським екс головою, секретарем ради Суворовської ОТГ та активістомі з села Острівне Петром Добрєвим, щоб познайомити вас з досвідом сільської громади, що попри загальні тенденції, йде шляхом сталого розвитку та береже свої степові ділянки. 

— Зараз ми знаходимося за територією села у долині річки Кіргіж-Китай. Навколо не видно ріллі (розорана земля - ред), а лише степ площею приблизно у 200 га та отара овець. Чи відноситься ця ділянка до вашого села та чи є вона пасовищем юридично? 

— Так, ця зона є одним з наших трьох пасовищ із площею у 150 га.  Загальна площа наших сільськогосп угідь 6600 га, з яких під пасовища відведено 1000 га — це 15%. Але це не означає що решта землі розорана. Є ще полезахисні лісосмуги, ліски, населений пункт, землі залізниці. Разореність складає 65%. Це забагато, але значно нижче середнього відсотку у нашій місцевості. Коли ми обирали ці землі в якості пасовища, до уваги бралися такі критерії: зручний доступ для селян, доступ до водопою та ухил поверхні землі. 

    Як же ми офіційно закріпили пасовища та зберегли їх від розорення? В нашому селі 3000 голів малої та великої рогатої худоби. Її власники об’єднуються у ГО «Асоціація тваринників села Острівне». Члени громадської організації офіційно орендують землі, призначені для випасу тварин та сінокосу, завдяки пропорційним внескам кожного зі скотарів. 

    Тобто, власником та орендодавцем земель є громада, орендарем є наші скотарі , об’єднані Громадською Організацією, а її бенефіціарами є наші селяни — власники худоби. 

— Тобто, люди об’єдналися навколо спільного виду діяльності? Яка вартість оренди одного гектару землі? Скільки сплачує тваринник за користування громадськими пасовищами на рік?

— Цікаво, що подібні спілки тваринників історично є традиційними для болгарських переселенців у Бессарабії. Вони існували до першої половини 20 століття, потім форму ведення господарства змінила радянська влада, і люди втратили право на приватну власність. Але високо розвинене тваринництво у болгарських селах XIX століття доводить, що об’єднання людей-господарів своєї худоби, є більш ефективним способом використання ресурсів. Відповідь на проблему сьогодення ми знаходимо у наших традиціях. 

    Якщо говорити про гроші, то ціна оренди одного гектару землі для пасовища складає від 250 до 1000 грн (1 га оренди ріллі складає від 1200 до 3800 грн), в перерахунку виходить, що за одну вівцю на рік власник повинен сплачувати 108 грн за оренду пасовищ, які поповнюють бюджет громади.

5 років тому люди боялися камер та журналістів, ховалися. Петро Добрєв часто запрошує журналістів до рідного села. Зараз люди з інтересом  фотографуються, розповідають про свої проблеми та радощі. 

— Надходження у бюджет громади від пасовища є нижчими, ніж, наприклад, від поля з соняшником чи пшеницею. Чому ви підтримали проєкт розвитку пасовищ? 

— Хтось рахує гроші сьогодні, але це тупікова тактика. Ми хочемо залишити нашим дітям живі села, тому думаємо не тільки про рекордні врожаї зернових, але й про зайнятість населення, про складні ланцюги виробництва селянської продукції, екологію та збереження традицій. 

   Зараз три людини, два трактори та один комбайн обробляють 1000 га землі. 50 років тому на такій площі працювали 30-40 людей. Основна сума прибутку сьогодні залишається у фермерів, які не виробляють продукти харчування на місці, а швидко вивозять сировину на продаж. 

   А 1000 га пасовищ годує 40 селян! Та ще багатьом дає додаткові надходження у сімейний бюджет. Так, вони не оформлені офіційно — це вже питання інше питання, проте годують свої родини чесним трудом, зберігають традиційний промисел.  Це складнений ланцюг з декількох етапів, який дає товар з більшою доданою вартістю (сир, бринза, м’ясо), ніж банальний збір та експорт зерна.    

  Наступне — це екологія: якщо ми збільшуємо площу оранки, то наші родючі ґрунти швидко почнуть деградувати. Потім, можливо, ми зрозуміємо нашу помилку, але вже не зможемо повернути втрачене біорізноманіття. Тут живуть сотні видів трав, комах, гризунів і ссавці. Вони встримують баланс в системі, який ми порушуємо, коли розорюємо землю і засіваємо все однією культурою. 

Зеленим кольором виділено самозахоплені землі, які влада задернить наступного року. Таких земель на території Острівного 50 га. 

   — У вас комплексний підхід — як біологу мені дуже приємно чути таке розуміння зі сторони посадовця. А які у вас стосунки з фермерами? Чи є конфлікти по пасовищам? 

— Є типові історії із самозахопленням земель, коли кожного року при оранці трактор поступово захоплював всю ширшу і ширшу полосу, «з’їдаючи» площі під випас та водозахисні смуги. Зараз нашим пріоритетом є відновити законні межі полів — з наступного року ми засіємо 55 га самозахоплених земель різнотрав’ям (задернемо), щоб повернути в їх природній стан. 

   В цілому, фермери налаштовані проактивно і часто йдуть назустріч, а ми підтримаємо їх. Але у фермерів не завжди вистачає розуміння взаємопов’язаних процесів. Деякі дивляться тільки на калькулятор.

   Чекайте на продовження інтерв’ю за кілька днів, де Петро Добрєв розповідає про проєкт з відновлення лісосмуг, перспективи розвитку села та наслідки об’єднання населених пунктів в ОТГ…

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

«Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підписуйтесь на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram

✅ Стань частью сообщества "Угол Обзора" в facebook и пригласи друзей!