15 липня. Положення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні

У роки правління візантійського імператора Лева Великого, Македонянина, брати Гальбій і Кандід, наближені царя, вирушили з Константинополя до Палестини на поклоніння святим місцям.

 

У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на нічліг у однієї старої єврейки. У її будинку увагу паломників привернули запалені свічки і фіміам, що куриться. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після невідступних прохань повідала, що зберігає дорогу святиню – Ризу Богородиці, від якої походить багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну із Своїх одеж благочестивій дівчині-єврейці з цього роду, заповідавши їй передати перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася у цій сім’ї.

 

Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, було перевезено до Константинополя. Святий Геннадій, Патріарх Цареградський і імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися в нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, біля берега моря, було споруджено новий храм на честь Богоматері. 15 липня 458 року святитель Геннадій з належною урочистістю переніс священну Ризу до Влахернського храму, вклавши її в новий ковчег. Згодом у ковчег з Ризою Богородиці покладено її святий омофор і частину її пояса. Цю подію і відбито у православній іконографії свята, що об’єднує дві події: положення Ризи та положення поясу Богоматері у Влахерні.

 

Не раз при нашесті ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами у 626, персами – у 677, арабами – у 717 роках. Особливо знаменні нам події 860 року, тісно пов’язані з історією Київської Русі.

 

18 червня 860 року флот руського князя Аскольда, у складі понад 200 човнів, спустошивши береги Чорномор’я та Босфору, увійшов у бухту Золотий Ріг і погрожував Константинополю. Через місто пливли кораблі, воїни що висадилися “проходили перед градом, простягаючи свої мечі”. Імператор Михайло III , зупинивши розпочатий похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, простягшись ниць на кам’яних плитах храму Влахернської Божої Матері. Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння обмити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.

 

Небезпека зростала з кожною годиною. “Місто мало не піднято на спис”, – говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. У цих умовах було ухвалено рішення рятувати церковні святині, і насамперед – святу Ризу Богородиці, що зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки.

Після всенародного молебню святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, з хресною ходою обнесли навколо міських стін, завантажили з молитвою край її у води Босфору, а потім перенесли до центру Царгорода – храму Святої Софії.

 

Божа Матір Своєю благодаттю покрила і упокорила войовничість руських воїнів. Уклавши почесне перемир’я, Аскольд зняв облогу Константинополя. 25 червня руські війська стали відходити, несучи із собою великий викуп. Через тиждень, 15 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, в раку Влахернського храму. На згадку про ці події було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Положення Ризи Богоматері 15 липня.

 

Незабаром, у жовтні – листопаді 860 року, посли Київської Русі прибуло до Константинополя для укладання договору “любові та миру”. До умов мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією русинам щорічної данини, дозвіл їм вступати у візантійську армію, торгувати біля імперії (передусім, у Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.

 

Найважливішим був пункт Хрещення Русі. Продовжувач візантійської “Хроніки Феофана” каже, що “посольство їхнє прибуло до Царгорода з проханням зробити їх учасниками у святому Хрещенні, що й було виконано”. На виконання взаємного бажання русинів і греків до Києва була направлена православна місія.

 

Незадовго до того святим рівноапостольним Кирилом Філософом складена була слов’янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила та його брата, святого рівноапостольного Мефодія, з перекладеними слов’янськими книгами. Так і вчинив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860/861 брати провели в Херсонесі, навесні 861 вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.

Перед Аскольдом, як згодом перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його спокушали то юдейською, то магометянською вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ’я.

 

Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя (або, як називали себе в ІХ–ХІ ст. київські князі, кагана) Аскольда імператору Михайлу III. Аскольд дякував імператору за надсилання “такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра – свята”. “Переконавшись, – писав далі Аскольд, – що це – істинна віра, наказали ми всім хреститися за своєю волею в надії і нам досягти святості. Ми ж всі – друзі твоєму царству і готові на службу , коли вимагатимеш”.

 

Аскольд прийняв святе Хрещення з ім’ям Микола, хрестилися і багато з його дружини. Безпосередньо із Царгорода, столиці Православ’я, працями святих апостолів слов’янства прийшли на Русь слов’янське Богослужіння та слов’янська писемність.

 

 

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

 «Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram