4 серпня. Пам'ять мироносиці рівноапостольної Марії Магдалини.
На березі Генісаретського озера між містами Капернаумом і Тиверіадою розташовувалося невелике місто Магдала, залишки якого вціліли до наших днів. Тепер на його місці стоїть лише невелике селище Медждель. У Магдалі колись народилася і виросла жінка, ім’я якої навіки увійшло в євангельську історію. Євангеліє нічого не оповідає нам про юні роки Марії, але Передання повідомляє, що Марія із Магдали була молодою, вродливою і вела грішне життя. У Євангелії говориться, що Господь вигнав із Марії сім бісів. З моменту зцілення Марія почала нове життя. Вона стала вірною ученицею Спасителя.
Євангеліє оповідає, що Марія Магдалина слідувала за Господом, коли Він з апостолами проходив містами і селами Іудеї та Галілеї з проповіддю Царства Божого. Разом з благочестивими жінками — Іоанною, дружиною Хузи (домоправителя Іродова), Сусанною та іншими вона служила і, безсумнівно, поділяла з апостолами благовісницькі труди, особливо серед жінок.
Євангеліст Лука, розповідає, що під час слідування Христа на Голгофу, коли після бичування Він ніс на Собі важкий Хрест, знемагаючи під його тягарем, жінки йшли за Ним, плачучи й ридаючи, а Він втішав їх. Євангеліє оповідає, що Марія Магдалина перебувала і на Голгофі, коли був розіп’ятий Господь. Після того, як всі учні Спасителя розбіглися, вона безстрашно залишалася біля Хреста разом з Богородицею та апостолом Іоанном.
Вона була вірна Йому не лише у дні Його слави, а й у час Його крайнього приниження і наруги. Вона, як оповідає євангеліст Матфій, була присутня і під час поховання Господа. На її очах Іосиф з Никодимом внесли до Гробниці Його бездиханне Тіло. На її ж очах вони завалили великим каменем вхід до печери.
Вірна закону, в якому була вихована, Марія разом з іншими жінками перебувала весь наступний день у спокої, бо великий був день тієї суботи, що збігався того року зі святом Старозавітної Пасхи. Але все ж перед настанням дня спокою жінки встигли запасти пахощі, щоб у перший день тижня прийти на світанку до могили Господа і Вчителя та за звичаєм іудеїв помазати Його тіло поховальними пахощами. Треба думати, що, домовившись іти в перший день тижня до Гробу рано вранці, святі жінки, розійшовшись у п’ятницю ввечері по своїх домівках, не мали змоги зустрітися одна з одною в день суботній, і, щойно замерехтіло світло наступного дня, пішли до гробниці не разом, а кожна зі свого будинку.
Євангеліст Матфій пише, що жінки прийшли до гробу на світанку а євангеліст Марк повідомляє, що це відбулося вельми рано, під час сходу сонця; євангеліст Іоанн, немовби доповнюючи їх, каже, що Марія прийшла до гробу так рано, що ще було темно. Мабуть, вона з нетерпінням чекала закінчення ночі, але, не дочекавшись світанку, коли ще кругом панувала темрява, побігла туди, де лежало тіло Господа. Марія прийшла до Гробу сама. Побачивши камінь відваленим від печери, вона зі страхом поспішила туди, де жили найближчі апостоли Христа — Петро та Іоанн. Почувши дивну звістку про те, що Господа забрали із Гробу, обидва апостоли побігли туди і, побачивши пелени та згорнутий плат, здивувалися. Апостоли пішли й нікому нічого не сказали, а Марія стояла біля входу в похмуру печеру і плакала. Тут, у цьому темному Гробі, ще так недавно бездиханним лежав її Господь.
Бажаючи переконатися, що Гроб справді порожній, вона підійшла до нього — і тут сильне світло раптово осяяло її. Вона побачила двох ангелів у білих одежах, які сиділи один біля голови, а інший біля ніг, де було покладено тіло Іісусове. Почувши запитання: «жоно! що ти плачеш?» — вона відповіла тими самими словами, які щойно сказала апостолам: «взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його». Сказавши це, вона повернулася і в цю мить побачила Іісуса Воскреслого, Котрий стояв біля гробу, але не впізнала Його.
Він запитав Марію: «жоно! що ти плачеш? кого шукаєш?» Вона ж, думаючи, що бачить садівника, відповіла: «господарю! якщо ти виніс Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його».
Але в ту мить вона впізнала голос Господа, голос, котрий був знайомий з того самого дня, як Він зцілив її. Цей голос вона чула в ті дні, в ті роки, коли разом з іншими благочестивими жінками ходила за Господом усіма містами і селами, де лунала Його проповідь. Із грудей її вирвався радісний крик: «Раввуні!», що означає «Учитель».
Повага і любов, ніжність і глибока пошана, почуття вдячності і визнання Його переваги як великого Вчителя — все злилося в одному цьому вигуку. Вона більше нічого не могла сказати і кинулася до ніг свого Учителя, щоб омити їх сльозами радості.
Але Господь сказав їй: «не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого».
Вона прийшла в себе і знову побігла до апостолів, щоб виконати волю Того, Хто послав її на проповідь. Знову вбігла вона до будинку, де ще перебували в сум’ятті апостоли, і сповістила їм радісну звістку: «Бачила Господа!» Це була перша у світі проповідь про Воскресіння.
Апостоли мали благовістити світу, а вона благовістила самим апостолам.
Святе Письмо не оповідає нам про життя Марії Магдалини після Воскресіння Христового, але можна не сумніватися, що якщо в страшні хвилини розп’яття Христа вона була біля підніжжя Його Хреста з Його Пречистою Матір’ю та Іоанном, то безсумнівно, що вона перебувала з ними ж і весь найближчий час після Воскресіння і Вознесіння Господа. Так, святий Лука в книзі Діянь апостольських пише, що всі апостоли однодушно перебували в молитві й молінні з деякими жінками і Марією, Матір’ю Іісуса, і з братами Його.
Священне Передання оповідає, що коли апостоли розійшлися із Єрусалима на проповідь у всі кінці світу, то разом з ними пішла на проповідь і Марія Магдалина. Відважна жінка, серце якої було сповнене спогадів про Воскреслого, залишила рідний край і вирушила з проповіддю до язичницького Рима. І скрізь вона сповіщала людям про Христа і Його вчення, а коли багато хто не вірив, що Христос воскрес, вона повторювала їм те саме, що сказала у світлий ранок Воскресіння апостолам: «Я бачила Господа». З цією проповіддю вона обійшла всю Італію.
Передання говорить, що в Італії Марія Магдалина з’явилася до імператора Тиверія (14–37) і благовістила йому про Христа Воскреслого. Вона принесла йому червоне яйце як символ Воскресіння, символ нового життя, зі словами: «Христос Воскрес!» Потім вона розповіла імператору про те, що в його провінції Іудеї було безвинно засуджено Іісуса, Мужа Святого, Який творив чудеса, сильного перед Богом і всіма людьми, страченого за наклепами іудейських первосвященників, і вирок затвердив призначений Тиверієм прокуратор Понтій Пілат. Марія повторила слова апостолів, що ті, хто увірував у Христа, викуплені від суєтного життя не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною Кров’ю Христа як непорочного і чистого Агнця.
За церковним же переданням вона перебувала в Римі до прибуття туди апостола Павла і ще два роки після відбуття його із Рима після першого суду над ним. Із Рима свята Марія Магдалина вже в похилому віці переселилася до Єфеса, де невпинно трудився святий апостол Іоанн, який з її слів написав двадцятий розділ свого Євангелія. Там свята закінчила земне життя і була похована.
Її чесні мощі були в IХ столітті перенесені до столиці Візантійської імперії, Константинополя, і покладені в храмі монастиря в ім’я святого Лазаря. В добу Хрестових походів вони були перенесені до Італії і покладені в Римі під вівтарем Латеранського собору. Частина мощей Марії Магдалини перебуває у Франції поблизу Марселя, де над ними біля підніжжя крутої гори споруджено прекрасний храм на її честь.
Православна Церква свято шанує пам’ять святої Марії Магдалини — жінки, покликаної Самим Господом від темряви до світла і від влади сатани до Бога.
✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!
«Кут огляду» ближче до читача!
✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал
✅ Підтримай нас в Instagram