«Болгарин, котрий віддав життя за Україну»: Дмитру Гранчару з Одещини президент присвоїв звання Героя України — посмертно

 «Дємон» був справжнім патріотом України, котрий віддав за свою країну найдорожче – життя.

 Молодший сержант Дмитро Гранчар (позивний «Дємон») - мешканець села Теплиця Болградського району,  служив у танковому батальйоні 128-ї ОГШБр, був командиром екіпажу танка Т-72. Він завжди рвався у бій. У жовтні 2022 року, під час боїв на Херсонщині у танк Дмитра влучила російська протитанкова керована ракета. Чоловік загинув, йому було 40 років.

«Це - Великий Воїн, який йшов на штурми в авангарді. Першим. І цим дуже підтримував піхоту. Один з тих Воїнів, в яких не було тисяч підписників, який не говорив голосних слів, який не мав слави за життя, а просто робив те, що за межею людських можливостей.

Під час штурму однієї з висот на Херсонщині, «Дємон» валив по ворогу з відстані метрів в 30. Виродки били по ньому з «Крюка», поцілили по танку, той задимів, але «Дємон» (складно навіть уявити, що після попадання з такої відстані по танку відчувають ті, хто всередині) продовжив штурм. Заїхав просто на російські окопи. Комбат говорив, що той, дуже важкий бій, хлопці виграли на характері і що та важлива перемога була багато в чому завдяки силі духу «Дємона», – пише журналістка Євгенія Подобна.

«Дємон» – болгарин, котрий віддав життя за Україну

Командира танка 128 бригади Дмитра Гранчара (позивний «Дємон») поважали колеги по підрозділу, обожнювали піхотинці і дуже добре знав ворог. У ворожих соцмережах навіть з’явилося оголошення про нагороду в 25 тисяч доларів «за голову «Дємона». Він був абсолютно безстрашним, завжди рвався в бій, а коли в танку закінчувався боєкомплект, брав у руки гранатомет і автомат.

 Дмитро народився в 1982 році в м.Поті в Грузії. Його батько – болгарин, а мама росіянка. Після народження сина сім’я переїхала на Одещину (звідки родом батько). Саме тут Дмитро виріс, отримав освіту, працював на місцевому комунальному підприємстві електриком. У 2015 році він потрапив у ЗСУ по мобілізації, а далі залишився в армії на контракті. Пройшов зону АТО (ООС), отримав статус учасника бойових дій. Хоча в жилах Дмитра не текла українська кров (сам він вважав себе болгарином), роки служби в ЗСУ показали, що це був справжній патріот України. У кожному бою антену танка «Дємона» прикрашав український прапор.

Черговий контракт Дмитра закінчувався в жовтні 2021 року, однак він продовжив його ще на один рік. А через кілька місяців почалася повномасштабна війна.

«Дємон» завжди керував боєм із люка, він був повністю безстрашним…»

У кінці літа минулого року 128 бригаду перекинули на інший напрямок – звільняти Херсонщину. Почалися кровопролитні атаки, а екіпажі танків були придані до гірсько-штурмових піхотних підрозділів. У першому ж штурмі був задіяний і «Дємон».

При звільненні села Нова Кам’янка на Херсонщині танк «Дємона» був уражений із ПТРК. Ракета влучила в башту з боку командирського місця, Дмитро Гранчар загинув на місці…

– Дмитро з дитинства був відчайдушним, завжди рвався кудись, не міг всидіти на місці, – розповідає рідний брат «Дємона» Олексій. – ЗСУ стали для нього рідною стихією. Брату нечасто випадало приїжджати додому (навіть до повномасштабної війни), але він постійно був на зв’язку зі своїми рідними, дуже любив свого сина Артема. Ми спілкувалися з Дмитром по телефону щодня, востаннє – 6 жовтня. Брат сказав: «Я буду пару днів без зв’язку, ти не переживай, у мене все добре». А наступного дня загинув…

Памʼятайте його, людину, яка не мала в серці страху. Людину, яка йшла першою, дивлячись смерті в очі. Яка до останнього подиху звільняла від ворога нашу землю.

Дмитро Гранчар, танкіст, 128 огшбр. З Одещини.  Герой України.

Джерела: 128-МА ОКРЕМА ГІРСЬКО-ШТУРМОВА
ЗАКАРПАТСЬКА БРИГАДА, Євгенія Подобна

Дякуємо, що дочитали нашу статтю до кінця!

Залишайтеся в курсі важливих подій! Слідуйте за нами:

✅ у facebook (та запроси друзів!)

✅ у нашому Telegram-каналі

✅  в Instagram