Завтра Теплицька і Арцизька громади об’єднаються в скорботі

 фото: пресслужба Теплицької селищної ради

Щоб провести в останню земну путь молодшого сержанта Дениса Олександровича Мосієнка — хлопця, з яким ми працювали, пили каву в обідню перерву, обговорювали плани й раділи життю. Його більше немає… Але пам’ять — назавжди з нами.

Денис загинув 12 квітня 2025 року на Донеччині, під час виконання бойового завдання. Йому було лише 26: Світло, яке не згасне: пам’яті Дениса Мосієнка....

Завтра зранку громада села Мирнопілля зустрічатиме Дениса живим коридором, повідомили в пресслужбі Теплицької селищної ради:

 «Теплицька сільська рада просить вшанувати пам'ять нашого Героя живим коридором в селі Мирнопілля завтра вранці до будинку загиблого. Відспівування відбудеться в храмі Іоанна Богослова в м. Арциз. Поховають Дениса Мосієнка на міському цвинтарі в Арцизі», - йдеться в повідомленні.

Він народився 29 квітня 1998 року в селі Мирнопілля. Там його пам’ятають як життєрадісного білявого школяра, який у 2004 році вперше переступив поріг Мирнопільської школи. Непосидючий, з іскорками в очах і завжди з оригінальною відповіддю на будь-яке запитання. Здавалося, його енергії вистачить на цілий клас. А потім — рішучість, впертість у доброму сенсі цього слова, характер і чітке розуміння, куди він іде.

У 2017 році Денис став до лав Збройних Сил України. Спершу строкова служба, а далі — контракт, фронт, побратими, бій.  Але між строковою і повномасштабною війною — було життя. Денис повернувся до рідного Мирнопілля, працював у ПП "Артал", переїхав в Арциз. Веселий, добрий, справжній. Він умів підтримати словом, подати руку, пожартувати, коли важко. Він не шукав легкого шляху — лише правильного. 

А потім — знову війна. І він не вагаючись — пішов. У 2023 році одружився на коханій жінці.

У нас була розмова… Він сказав: «Хтось має це зробити. Я не можу сидіти вдома, поки хлопці там. Якщо всі розійдуться — хто залишиться?».

Був серед тих, хто звільняв Херсон, стримував ворога під Донецьком, стояв у найгарячіших точках — завжди на передовій. Там, де найважче — завжди був Денис.

У нього залишились батьки, сестра, дружина, близькі, друзі, побратими… Залишились ми — ті, хто його пам’ятає живим. З усмішкою, з добрим серцем, з відкритими очима до світу. Ми не віримо досі. Не хочеться писати «був»… Бо він є. У кожному з нас.

Серце воїна зупинилось. Але пам’ять про нього — жива.
Герої не вмирають. Денис — завжди з нами.

Слідуйте за нами:         

✅ у facebook (та запроси друзів!)

✅ у нашому Telegram-каналі

✅  в Instagram