Тарутинський степ — природний капітал для клімату й людей
У небагатьох місцях України збереглись такі справжні степи, як Тарутинський степ. Це одна з останніх великих ділянок справжнього степового ландшафту в Європі. Його 6000 гектарів вкриті чорноземами — родючими, вуглецево багатими, з високою стійкістю до ерозій.
Однак багато десятиліть господарське використання знищували природну структуру цього степу, перетворюючи цінні ґрунти на джерело викиду вуглецю.
Тепер із ініціативами Rewilding Ukraine усе змінюється. Завдяки програмам відновлення природи, поверненню до природних процесів і поновленню популяцій диких тварин, степ має шанс повернути свою екологічну силу — і стати ключем до боротьби зі зміною клімату.
Дослідження, проведене спільно з Асканія‑Нова та Інститут ботаніки НАН України, показало, що на ділянках степу з мінімальним втручанням людини — де пасуться вільно рухомі дикі тварини — ґрунти мають найбільшу вологість, оптимальний pH (~7‑8), а також найвищий рівень закарбованого вуглецю.
Там, де місцевість використовували як пашу, інтенсивно переорювали чи часто випалювали — ґрунти деградували, втрачали вуглець, ставали біднішими.
Особливо цінним є те, що ґрунтовий вуглець — надійне «депо»: на відміну від дерев, він зберігається глибоко, і навіть якщо трапиться пожежа чи інша катастрофа, він менш вразливий.
Таким чином, степ, керований природною динамікою (випас дикої фауни, відсутність інтенсивної орної обробки, рідкісне контрольоване скошування), може знову стати стабільним «поглиначем» CO₂ — важливою частиною кліматичної стратегії.
Одним із ключових елементів ревайлдингу є повернення в степ природних травоїдних — таких як кулан і лань. Саме їхнє пасовиське і бродячe життя забезпечує низькоінтенсивне, стале травоїдство, яке сприяє змішуванню органіки з ґрунтом, сприяє накопиченню вуглецю й поживних речовин, відновлює структуру ґрунту.
На відміну від інтенсивного випасу худоби, де ґрунт виснажується, а органіка втрачається, дикі тварини працюють за природними законами — і природні процеси «працюють» на користь степу.
Авторам дослідження не байдуже й до людей — адже степ належить не лише природі, а й громадам. Вони кажуть: якщо враховувати потреби людей, то сталий випас або навіть просто регулярне, але не інтенсивне скошування трав можуть бути компромісом між природною цінністю степу та його економічним використанням.
Більше того — здоровий степ, який накопичує вуглець, має шанс бути частиною міжнародних програм торгівлі вуглецем. Тобто — природа + прибуток: екологічна стабільність може стати джерелом доходів для місцевих громад.
Для мешканців півдня Одещини — це особливо актуально. Степ поруч, земля знайома, а історичні степові традиції мають шанс отримати другу молодість — не під плугом, а під гул дикої природи.
Степи — більш стабільні «депо» вуглецю, ніж ліси: більшість вуглецю зберігається в ґрунтах, а не в дерев’яному біомасиві, тому менш ризиковий. У світі близько 15–30 % вуглецю на суходолі зберігається саме в ґрунтах степів і луків.
Відновлення таких природних екосистем може стати дешевою та ефективною частиною боротьби зі зміною клімату — якщо дати природі жити за її правилами, а не перекроювати степ під інтенсивне господарство.
Тарутинський степ — це не просто гарна природа, що варта уваги. Це — сучасний інструмент кліматичної політики, екологічної безпеки і соціального розвитку.
Слідкуйте за новинами від «Кут огляду»:
✅ у facebook (та запроси друзів!)
✅ у нашому Telegram-каналі
✅ в Instagram